![[TITLE]](/images/templatemo_logo.png){kind=logo}
Загальні питання доступу до публічної інформації
1.1.Що розуміється під «публічною інформацією» у Законі України «Про доступ до публічної інформації»?
Чи є інформація з обмеженим доступом публічною?
Нормативно-правова база:
• Конституція України (частина 2 статті 6, частина 2 статті 19, части-
ни 2, 3 статті 34);
• Закон України «Про доступ до публічної інформації» (статті 1, 13);
• Закон України «Про інформацію» (статті 20, 21).
Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»
публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації,
визначених цим Законом.
Тобто до публічної інформації Законом віднесено:
• всю інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень;
• визначену в статті 13 Закону інформацію, що знаходиться у володінні розпо-
рядників, які не є суб’єктами владних повноважень (інформація щодо використання бюджетних коштів, виконання делегованих повноважень, умов постачання товарів, послуг і цін на них, інша суспільно необхідна інформація).
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Інформація з обмеженим доступом теж є публічною, і на неї поширюється дія Закону.
Доступ до такої інформації може бути обмежений за умови додержання вимог Закону .
Отже, в деяких випадках, як виняток із загального правила, доступ до публічної
інформації може бути обмежено згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
1.2. У чому полягає відмінність між поняттями «запит» і «звернення»?
Нормативно-правова база:
• Конституція України (статті 34, 40);
• Закон України «Про доступ до публічної інформації» (стаття 19);
• Закон України «Про звернення громадян» (статті 1, 3).
Відповідь:
Право на інформацію та право на звернення (петиції) є окремими кон-
ституційними правами особи і мають різну юридичну природу. Цим, зокрема, пояснюється те, що порядок реалізації цих прав регулюється двома законами.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає запит як «прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні». Також установлено, що запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Оформлення запиту може бути довільним (тобто посилання на цей Закон або вживання терміна «запит» не є обов’язковим).
Закон України «Про звернення громадян» передбачає різні форми звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, які можуть містити різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції (щодо реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав та інтересів громадянина, фактів їх порушення тощо).
Оскільки правовідносини стосовно звернень громадян і запитів на інформацію регулюються різними законами, то й процедурам їх розгляду властиві певні відмінності.
Суть запиту зводиться до прохання надати інформацію, якою володіє розпоряд-ник. Закон України «Про доступ до публічної інформації» надає право доступу до вже існуючої інформації (документів) і не вимагає створення у відповідь на запит
нової інформації (зокрема, шляхом проведення аналітичної роботи). Винятком є ситуація, коли розпорядник не володіє, але повинен був би володіти певною інформацією.
Інші вимоги або прохання (визнати чи підтвердити юридичний статус, поновити порушене право, притягти порушника до відповідальності тощо) необхідно розглядати відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Унаслідок їх розгляду при наданні відповіді на звернення може створюватися нова інформація.
1.3. Як слід діяти, якщо лист містить і запит на інформацію, і звернення щодо надання роз’яснення (розгляду скарги тощо)?
Нормативно-правова база:
• Закон України «Про доступ до публічної інформації» (стаття 19);
• Закон України «Про звернення громадян» (статті 1, 3);
• Типова інструкція з діловодства у центральних органах виконавчої
влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих ор-
ганах виконавчої влади (затверджена постановою Кабінету Міні-
стрів України від 30 листопада 2011 року № 1242): пункти 34, 163.
Відповідь:
Згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» запит – це «Прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні». Тобто Закон не визначає запит як окремий документ, натомість розглядає його як набір даних для отримання
публічної інформації у відповідь.
Закон України «Про звернення громадян» визначає звернення громадян
як викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Законодавство України не забороняє поєднувати в одному листі запит на інформацію та звернення.
Відповідно, кожен із згаданих законів зобов’язує розглянути і запит, і звернення, застосовуючи різні процедури.
У подібних випадках часто виникає проблема коректної індексації такого документа:
Типова інструкція з діловодства передбачає одноразовість реєстрації документів, і під час передачі зареєстрованого документа від одного структурного підрозділу до іншого новий реєстраційний індекс на ньому не проставляється. Проте, звертаємо увагу, що ця Інструкція є типовою, і розпорядник інформації може з урахуванням власної специфіки модифікувати її положення. Наприклад, за Інструкцією необхідно проставляти комбінований індекс на документі, підготовленому кількома установами: «…реєстраційний індекс включає індекси кожної з цих установ, які проставляються через правобічну похилу риску». Розпорядник може запровадити у себе реєстрацію комбінованих документів за допомогою комбінованих індексів, що містять ідентифікуючі елементи як запиту, так і звернення.
Отже, лист, який містить і запит на інформацію, і звернення, у відповідних частинах і за відповідними процедурами має бути розглянутий і як запит, і як звернення.